Notes

Очі, що своїм кольором здавались справжнім втіленням, льодовитих вод північних морів відкрились та все що їм вдалось розгледіти – тьмяне сяйво далеких зірок що визирали з-поміж звивистих силуетів скрюченого гілля та царюючу над усім цим бліду Селену.

Тіло здригалось, та звивалось на пласкій, вкритій вологим мохом кам’яній брилі котра причаїлась у глибинах неймовірно древніх хащів.
Свідомість спантеличеним звіром виринала із холодної безодні внутрішнього небуття, то знову потихенько тонула у пітьмі не в силах до збагнути не лише де вона, ай хто чи ба більше, чи існує взагалі.
Все чого вона бажала безліччю тихих голосів – втекти у внутрішні обійми мороку й пітьмі, злившись з ними у не існуюче, повне спокою й тиші, ніщо.

Та варто було заплющити очі й відчути ці приємні, звабливі обійми пітьми як все знов збурилось, й знов її свідомість опинилась на поверхні холодного буття що так сильно жахало її своєю хаотичністю, й хижих небезпек.
Щось торкнулось її блідої, шкіри, й тіло здригнулось в тваринному інстинкті самозахисту. Метал гострим холодом блукав оголеним тілом, під незнайомий та незрозумілий шепіт. Хотілось знову й чимшвидше утекти. Усе в середині її єства волало лиш про це. Та несподіваний спалах болю що пронизав тіло, не дав втілити бажання котрим повнилась хитка, розбита свідомість.
Вигинаючись від болю дівчина здригалась та звилась роздираючи шкіру рук та ніг об кам’яну брилу в кров. Біль приніс з собою жар. Жар прогнав мерзенний вологий холод що сковував тіло. Серце гучно й шалено калатало, до поки під грудною кліткою не народився повний люті крик що миттю програв з її єства пітьму. Вона згадала хто вона. Й вона так легко не…

Все завмерло. Зник камінь, розчинились хащі, вщухав й біль.
Розплющуючи вологі очі, вона підвелась. На якусь коротку мить заклякла з думкою що й досі перебувала у владі темряви з кошмарів. Та пильно вдивляючись поперед себе, вона розгледіла добре знайомі обрили й силуети.

—Вдома… я все ще вдома. – з полегшенням промовила Кейт, хапаючись руками за край зім’ятої ковдри.

Лягаючи у ліжко, вона пірнула під ковдру. Тіло приємно огорнуло затишним теплом ковдри, сховавшись з головою під котру Кейт нарешті відчула що розслаблена. Ще один кошмар залишився безпорадно очікувати світанку, десь за межами кордонів ковдри що обернулась найміцнішим оберегом що боронитиме її сон. Принаймні на цей залишок ночі.
Посміхнувшись тому що дозволила собі цю по дитячому наївну впевненості у священній непорушності подібного кордону для будь-яких кошмарів і чудовиськ Кейт поринула у новий сон, на цей раз заспокійливо порожній.