Notes

Здоровенькi були, ржищівчани. Зазлалегiдь попереджаю вас про те, що такий пекельний градус пiздецю, який притаманний моєму посту, здатен витримати далеко не кожен, тому, якщо у вас пiд час читання тече з очей кров, а з дупи солярка, то пам'ятайте - я вас попередив. Можу я також передбачити неiлюзорне бурлiння лайна у коментарях, тому попрошу утриматися вiд голосних слів та заяв. Щоб ви розуміли мій біль, пишу українською.

Отож, почнiмо. Я - корiнний ржищівчанин, аж до шостого колiна. Уся сiм'я споконвiк спiлкувалася росiйською. Обидва прадiди у мене воювали у Червонiй Армiї, тому жодних украiнсько-нацiоналiстичних поглядiв я нiколи не притримувався. Однак, все ж таки, я визнаю свою державу суверенною i незалежною. Я поважаю пращурiв-козакiв, що мрiяли збудувати на цих родючих землях могутню Гетьманщину. Але якби ж ви тiльки знали, як я ненавиджу украiнську мову... Я готовий впасти на пiдлогу i битися у спазматичнiй iстерицi, коли держава починає насильно насаджати "рiдну мову кольорову" усюди, де тiльки можна i де не можна. У мене починає текти пiна з рота, коли якийсь рагуль з Вiнницi починає менi на довбаному суржику розповiдати, що я зобов'язаний оформлювати документи украiнською. Здавалося б, тiльки вчора дiти у школах могли спокiйно вчити росiйську. Менi абсолютно наплювати на ту смердючу iдеологiю, яку нинiшня влада насаджує. Вдома, з родичами i друзями, я завжди розмовляв росiйською. Так чому ж саме зараз я повинен стати "свiдомим громадянином" i забути про свою спадщину, звичаї, традицii? Мене батько та мати навчили так говорити, i я не збираюся перевчатися.

Вони зухвало кажуть менi: "А хiба Небесна Сотня загинула дарма? Хiба нашi хлопцi дарма проливають кров на Донбасi?" Але всi ми насправдi знаємо всю суть тих речей, що вiдбуваються навколо. Небесна Сотня - жертви державного перевороту, який, нажаль, пiдлi зрадники (ха-ха) тепер звуть "Революцiєю гiдностi", а конфлiкт на Сходi - результат змови кiлькох олiгархiв з кримiнальним минулим, вдалоi агiтацii, та ганебна спроба наших полiтикiв вiдвернути увагу народу вiд першочергових проблем. Причини, через якi я вiдчуваю такий сильний бiль трохи нижче спини - дуже близькi так званим бiйцям за незалежнiсть (Л)ДНР. От тiльки, на вiдмiну вiд них, я - не iдiот, i розумiю, що шляхом насильницької вiйни вони лишень змiнять одних хазяiв на iнших. Всiм нам добре вiдомо, що у всiх державах колишнього СНД живеться однаково жахливо. Росiя та Украiна - це як два стiльцi з вiдомого всiм нам жарту.

Як-не-як, я живу у вiльнiй державi. В жодному разi я не можу заперечити iснування украiнськоi мови - адже нею спiлкуються бiльше 70% громадян. Але так хочеться, щоб нашi полiтики таки вiдкрили свої очi i побачили, що робиться в краiнi! Можливо, якби вони проводили полiтику терпимостi щодо росiйськоi мови, ми б навiть не втратили Крим та Донбас, адже всiм вiдомо, що слов'яни доти залишаються нацiєю похуїстiв, доки не чiпають ххню мову та релiгiю.

Висновки з прочитаного робiть самi. Не дивлячись на те, що менi вiдверто не подобаються деякi риси нашого менталiтету, я вважаю себе патрiотом. Так, я не фарбую паркани у синьо-жовтий колiр та не кричу "Слава Українi". Я лише бажаю миру i добробуту на своiй багатонацioнальнiй Батькiвщинi (хоча й ненавиджу нинiшню владу та державну мову). От такий-от парадокс, друзi.

P.S. Едине, за що варто цiнувати украiнську мову - це чудовi пiснi, якими насправдi можна пишатися.