Notes

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11
1. Буття людини та суспільства у філософії Просвітництва.
Філософія просвітництва XVIII століття. В епоху Просвітництва увага філософів повертається від проблем методології та субстанцій-них основ буття до проблем людського буття, буття суспільства, історії та перспектив розвитку людства. На цій основі в філософії Просвітництва формуються два напрямки: деїстичний та матеріалістично-атеїстичний.Одним з перших філософів-просвітників деїстичного напрямку був Шарль Луї де Монтеск'є (1689–1755), який робить спробу пояснити виникнення і розвиток суспільства як природно зумовлений процес. Видатним представником деїстичного напрямку просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712–1778), який розкриває свою оригінальну концепцію історії, закономірностей та перспектив суспільного. Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерівності між людьми та шляхів її подолання. Основою суспільного життя Руссо вважав матеріальні, "тілесні" потреби людей, а духовні – їхнім наслідком, що лише опосередковано можуть впливати на суспільне буття. Головну причину соціальної нерівності Руссо вбачає у майновій нерівності. Прямим наслідком приватної власності є ворожнеча між людьми, прагнення збагачуватись за рахунок інших, ліквідація старого і натомість збудоване нове на засадах суспільного договору. Людину Руссо розуміє як природну істоту, всі здібності та здатності якої обумовлені природою. Перевагу серед них він віддає почуттям, а не розуму, підкреслюючи, що міркування не звеличує душу, а лише втомлює. Людину звеличує моральна гідність, яка походить не від розуму, а від серця. Голос совісті звучить в усіх серцях, проте не всі його чують, тому що забули його мову, а, між тим, це мова самої природи. Причиною того, що люди забули мову природи, голос совісті і серця є протиріччя природи і цивілізації. Цивілізація, технічний прогрес є причиною руйнування природної цілісності та гармонійності людського буття, заснованого на безпосередності почуттів. Руссо першим осягнув суперечливі тенденції цивілізації і дійшов висновку, що розвиток виробництва, науки, техніки приносить не тільки користь, а й має і негативні наслідки. Він підкреслює, що у людей буде все. якщо вони виховають гідних громадян, а без цього усі. навіть правителі, будуть лише жалюгідними рабами.
2. Діалектика як загальна концепція розвитку і як метод.
Діалектика (грецька, dialextixn - мистецтво вести бесіду, спір) вчення - про найбільш загальні закономірні зв'язки в становленні, розвитку буття і пізнання і заснований на цьому метод творчого пізнання, мислення.
Розвиток - незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів.
З погляду діалектики в процесі безперервної зміни, розвитку перебувають як матеріальний світ, так і людське пізнання: тому виділяють два аспекти:
Об'єктивна діалектика - розвиток буття, об'єкта, об'єктивного миру (діалектика природи);,
Суб'єктивна діалектика - розвиток пізнання, мислення (діалектика духу).
Давні філософи (Антична філософія) уявляли світ як єдиний, самодостатній Космос, що вічно розвивається. У перших натурфілософів були здогадки про протиріччя як джерело розвитку.
Геракліт стверджував, що боротьба батько всьому і усього цар. Починаючи із софістів і Сократа, філософи звернули увагу на суб'єктивну діалектику (звідси і етимологія терміну "діалектика" мистецтво вести бесіду, що був введений Сократом). Сократ і Платон своїми відомими діалогами показали, як істина народжується із зіткнення протилежних точок зору. Для першої історичної форми діалектики характерні дві істотні риси, які в наступних етапах були багато в чому загублені і відроджені в науці і філософії кінця ХІХ-ХХ століть:
1) єдність об'єктивної та суб'єктивної діалектики (у давніх філософів розвитку були піддані як світ, природа, так і пізнання її);
2) уявлення і здогадки про внутрішнє джерело розвитку миру (Космосом, no-думці древніх ніхто і ніщо не керує - він самодостатній).
Новий етап в історії діалектики пов'язаний з німецькою класичною філософією. У Гегеля діалектика набуває вид цілісної концепції, універсальної теорії і методу пізнання світу. Розвиток духу, природи, суспільства, людини представлено, як єдиний висхідний закономірний процес; сформульовані основні закони цього процесу. Діалектика Гегелем розвивається на ідеалістичній основі. Причиною розвитку світу у нього є саморозвиток світового духу.