Notes

Територія змагання

Район навколо Будинку кіно об’єднує спортивну арену та футбольний стадіон України, будівлю комунального кінотеатру та центральну синагогу міста. Втім, ці споруди пов'язані не лише територіальною близькістю. Довгий час на місцевих маршрутах відбуваються коливання вуличної та великої політики, як часом бурхливі потоки дощової води наповнюють підземні тунелі річки Клов, що вигинається під цими будівлями.

У 2004 році, напередодні Помаранчевої революції, Україна здобула перше важливе для себе «Євро». Тоді співачка Руслана сколихнула публіку конкурсу «Євробачення» піснею «Дикі танці». Небачена увага європейців до України дарувала гордість, поряд з якою відчувалось також і занепокоєння майбутніми витратами та відповідальністю за конкурс наступного року. Тоді було реконструйовано Палац Спорту – найбільшу криту спортивно-розважальною арену країни, котру вдало приватизували в середині 90-х. І хоча прибуток від проведення престижних спортивних змагань та гучних концертів зірок надходить до кишені приватного власника, гроші на ремонтні роботи покривались із державного бюджету.

Вдруге «Євро» Україна здобула за кілька років – у 2007-му. Цього разу йшлося про футбольний чемпіонат Європи. Головні матчі мали проходити на стадіоні «Олімпійський», що отримав свою назву та сучасну на той час конструкцію в розпал Другої світової війни, за архітектурним проектом Михайла Гречини, котрий також є автором проекту Палацу Спорту.

Проведення фіналу «Євро–2012» стало справою честі для всього суспільства. Проте прискіпливий погляд західних, а особливо британських медіа виявив непристойну проблему – фашизм серед українських футбольних хуліганів. Останні надавали свідчення своїх печерних расистських упереджень, не соромлячись камер. Проте українська громадськість не впізнала себе в цих репортажах і стверджувала перед європейцями та самими собою традиційну гостинність і толерантність. Тимчасовий успіх міліції у перемовинах з футбольними фірмами щодо «Євро» допоміг лише приховати проблему, ніяк її не вирішуючи. Наступного разу про українських фашистів заговорили вже не британські, а російські медіа, використовуючи цю тему у внутрішній та міжнародній пропаганді.

Активізація та інтеграція ультраправих в українську політичну структуру відповідала загальноєвропейським трендам початку 2000-х. Першою назвою НСК «Олімпійський» був «Червоний стадіон ім. Троцького», але сучасні фанати місцевого «Динамо» ідентифікують себе зовсім з іншими «героями». Одне з перших яскравих свідчень цьому вони надали за тиждень до дня народження Гітлера ще у 2002 році. Тоді група хулів, рухаючись у напрямку від стадіону до центральної синагоги міста скандувала гасло «Бий жидів!» та подібні до нього. Підійшовши, банда здійснила справжній антисемітський погром синагоги – побили шибки, завдали тілесних ушкоджень прихожанам, деяких із них навіть тягали за бороду. Тоді випадок закінчився кількома окремими затриманнями.

Інший випадок ультраправого насильства у цьому ж кварталі стався вже після Євромайдану, коли група людей в камуфляжі зірвала кінопоказ на гомосексуальну тематику. Цікаво, що це відбулось у колишній будівлі ще однієї, Купецької, синагоги. Обидві синагоги належали цукровому магнату і відомому єврейському меценату Лазару Бродському, котрий жив на межі 19–20 століть. У радянський час будівля Купецької синагоги втратила релігійне призначення й використовувалась, зокрема, як спортивна зала сусіднього технікуму фізкультури. Проте киянам це місце відоме як кінотеатр «Кінопанорама», що розмістився тут на початку 1980-х. Саме явище кінопанорами є своєрідною альтернативою 3D-формату, в якому для зйомок фільму використовувались специфічні камери, а глядач спостерігав за зображенням у панорамному розширенні, що підсилювало ефект присутності. Технологія не стала популярною, зате кінотеатр зараз відомий за те, що в ньому показують не мейнстрім, а класику та фестивальне кіно.
Околиці Будинку кіно є свого роду осередком українського видовища: пісенні конкурси, футбол, кіно, політика. Однак події Майдану своїм бунтом візуальності вивели видовище на такий рівень, до якого вже не дотягнутись старими методами.